Наближається початок нового навчального року. І ось нещодавно прочитав в одній із соціальних мереж пост (на жаль, не зберіг посилання, тому не вкажу, чий саме), автор якого виявився вкрай здивованим маленькою зарплатою вчителів.
І хоча в усьому з ним згоден, дозволю собі припустити, що він торкається лише “верхівки айсберга”, тобто сором’язливо-маленької суми грошей, яку педагоги отримують за свою роботу. Але ж не лише у цьому біда української освіти.
Думаю, заглибитися треба далі, почавши, наприклад, з назви професії. Кому вигідно зробити з вчителів надавачів освітніх послуг? Хіба це не знущання з педагогів, багато хто з яких (не всі, звісно), незважаючи на символічну зарплату, віддаються роботі від душі… Чи, принаймні, намагаються віддаватись (роботі), попри бюрократичну заформалізованість освітньої системи. Ще добре, якщо керівником школи (вибачте, тепер ліцею чи коледжу, чому ж відразу не університету чи академії?) є людина, яка працює за покликанням, а не лише за гроші, чи за бажанням реалізувати патологічну тягу до керування, хоча б маленькими створіннями, але керування.
Треба позбутися цієї абсурдної назви, адже вчитель не розливає каву у кав’ярні, не ремонтує чиїсь автомобілі на сервісі, не створює сучасні зачіски на замовлення клієнта. Він вчить, а не надає послуги.
Заглиблюємося далі ? Може розглянемо оцінювання якості роботи педагогів ?
“Так існує ж чергова, та й позачергова атестація, ось вона цю якість і оцінює”,- можуть мені відповісти. Дійсно, оцінює, якщо не перетворюється на формальність (що зачасту буває) і визначається не лише відносинами вчителя з керівництвом освітнього закладу та кількістю годин платних чи безоплатних курсів підвищення кваліфікації, що пройшов педагог, яких тепер немало в Інтернеті, а реальними досягненнями. “Якими це досягненнями?”,- можуть мені опонувати. Реальними, тобто, насамперед це відношенням до вчителя більшості учнів та більшості батьків учнів (саме більшості, бо для всіх милим не будеш), здобутками учнів вчителя на предметних олімпіадах, тенденціями по класх покращення чи погіршення ситуації з опануванням учнями предмету, що видно з порівняння моніторингів рівня знань (якщо такі робилися) початку та кінця навчального року. Так що колеги, у Вашому закладі атестація проводиться саме так ? Якщо так, то щиро за Вас радію. Значить Вам підфартило, що маєте доброго (не добренького, а доброго) керівника. І таких керівників в Україні немало. А скільки ж…
Пірнаємо ще глибше. Айсберг же - лише верхівка, не забуваймо про це.
А як з реальною демократизацією шкільного (ліцейного) життя ? У всіх закладах створені ради школи (ліцею), у які б входили декілька випускників минулих років, декілька батьків випускників минулих років, декілька старшокласників, обраних на шкільній конференції, голова профкому закладу ? І ці Ради Шкііл (дійсно, з великої літери) вирішують, хто буде директором освітнього закладу ? Ні ? Вирішують керівники місцевих органів влади, наприклад бувші водії, правоохоронці, економісти, начебто формально проводячи вибори директорів ? Це реальна демократизація шкільного життя та професійний підхід до підбору керівних кадрів в освіті, чи може “кумівство” та профанація ? Чи це мені наснилося і колеги ні з чим подібним не зустрічалися ? Заздрю їм, якщо так насправді.
Пірнаємо ще глибше ?
А якість підручників, незбалансованість навчальних програм, обмеження права вибору вчителем власної методики (наприклад, в цікавому проекті “Інтелекті України”, у якому регламентоване майже кожне слово вчителя, а батьки платять гроші за підручники, у яких купа недоречностей) і т.д. ?
Знову ж таки, заздрю, якщо на педрадах у Вашому закладі такі проблеми обговорюються і не заздрю, якщо керівник (доводилося таке чути) наголошує на педрадах підлеглим: “Подумайте, що Ви зробили для покращення іміджу школи (ліцею)?” Не для покращення рівня знань випускників, не для боротьби з нецензурною лексікою учнів, яка лунає в учнівських розмовах і набуває шалених масштабів, не для створення дружньої атмосфери у класах, а для іміджу. А навіщо той липовий імідж ? Лише щоб “прикрасити” керівника ? Хіба він, той самий імідж, не прийде до освітнього закладу сам собою, якщо школа (ліцей) насправді того буде заслуговувати ?
Безумовно, є щирі, талановиті директори та їх заступники в освіті, але їм ще важче ніж “надавачам послуг”, які хочуть бути вчителями. Важче, бо мусять вміти захищати від “злих вітрів”, які дують з різних боків, і своїх підлеглих, і свій заклад в цілому.
Чи варто ще глибше занурюватися, рухаючись уздовж айсбергу освітніх проблем, на фоні яких виблискують та засліплюють часом різноманітні конкурси, презентації, тренінги, і т.д., відволікаючи від самої суті освіти ?
Нехай читачі самі для себе вирішать, чи варто…
Отож, вчителів (а не надавачів освітніх послуг) щиро вітаю з початком нового навчального року !
Юрій Токар, 30 серпня 2024